Мчати мотоциклом - це понт. Гнати велосипедом - це весело. Скрипіти дві години самокатом - теж добре, це не пішки плентатись. Дві години човгання пролетіли як два роки, і якби не розмови з малим, мені було б трішки нудно. Ми вже деякий час виглядали зручне місце погодуватись та перепочити і скоро таке місце знайшлось.
Гарний лук з високою травою, мені вище коліна, видно на всі боки. Ми зупинились, і спустились з дороги вишукуючи де сісти. Я обрав місце трохи далі від дороги, де трава була нижча, зняв наплічника, роздивився ще раз навкруги, потоптався, щоб трохи прим'яти траву, сів і відкрив наплічника. Розклав пальника, і, поки грілась вода, перевдягнув малому підгузок і перевдягнув його в свіжий одяг. Потім приготував нам поїсти, і собі ще кави.
Місце було непогане, ми сиділи на галявині серед високої трави, і нас помітити можна було тільки з дороги, а нам, навпаки, видно було далеко і добре. Каченятко їв, лежачі у мене на колінах, і дригав лапками. Я вільною рукою їв підігріту консерву і запивав кавою.
-Розумієш, каченятко, в наших обставинах, треба робити як мене вчили батьки - бути оптифігістами. Сподіватись що все буде добре, а якщо ні - то і пофіг.
-Угу!
-Дзьобай давай, ворушитись треба, я не пам'ятаю скільки нам ще до ночівлі стрибати блохами, але у нас сьогодні за планом моя резервна схованка, ти тільки нікому про це - це секрет.
-Угу! -Мені здалось, що малий послухав мене, і швидко доїв. Ще раз агукнув, пукнув і заснув. Я зробив ще йому їдла на потім і почав складати речі, як раптом вітер доніс з боку дороги якийсь галас. Я підвівся роздивитись що за звуки, і вдалечі побачив як зграя швидких зомбі жене чи то косулю, чи то козу по дорозі. Підхопив наплічника і побіг з малим до кущів, поки це дике полювання ще не наблизилось. Ми сховались за кущами так, що з дороги нас точно не побачиш, тільки б малий не заспівав.
Я люляв малого і спостерігав за марафоном, поки вони не пробігли повз нас, аж тоді обережно виліз з кущів, і тільки-но збирався піти за залишеними речами, як побачив збоку під кущем фірмові берці, що були на на двох, відокремлених від власника, ногах.
Зацікавившись я обережно підійшов ближче, і побачив бідолаху. Звідки і куди він йшов ми вже ніколи не узнаємо, схоже він зустрівся зі зграєю чорних псів - ноги-руки відірвані, живіт хтось вигриз. Що залишилось комахи потроху розбирають на запчастини.
Берці, хоч і гарні, мені не треба, а от якщо в наплічнику понишпорю, то вже ніхто проти не буде. Я швидко перевірив кишені, жменя патронів до рушниці, якісь цукерки, пігулки з незнайомою назвою, на поясі непоганий ніж у піхвах. Патрони і ніж я поклав собі в кишеню, перевернув хлопчину, сьогодні сонячно, не дай боже обгорить і занурився в наплічник. Тут вже було значно більше цікавинок: вода, консерви, дві пачки патронів до рушниці, сокира і ще купа різного. Турист чи що, таку вагу тягати. Я відкрив свій наплічник і переклав те що мені здалось корисним - патрони, їжу, деякі дрібниці.
Закінчив з наплічником я підвівся і озирнувся, патрони є, а рушниця де? Обійшов навкруги, знайшов одну руку, але рушниці не побачив ніде.
-Ось так, каченятко і буває, ідеш озброєний, думаєш що ти небезпечний, а потім з тебе навіть рушницю добрим людям не знайти. - Пояснив я малому. - Ось тому я і не ношу нічого більше пістолета і то не кожного разу. Пішли, чи що, їхати ще далеко.
Я забрав свого наплічника, повернувся до пальника і склав решту наших речей, ще раз роздивився навкруги і ми посамокатили далі.
Як зараз не вистачало велосипеда, самокатом, звісно, весело, але все ж таки не так комфортно та швидко. Штовх - скрип - шурх - штовх - скрип... Як коник, чи жаба пристаріла. Думки повільно блукали відштовхуючись то від одного вуха то від іншого, і здавалось що дорога нескінченна, тому я не одразу помітив на дорозі перешкоду - два мікроавтобуси, що повільно рухались назустріч.
На передньому автобусі я побачив величезний напис "МІНЯЄМО". Він теж мене побачив і три рази підсвітив фарами. Попереду були торговці, хлопці моторні, в прямому і переносному сенсах. Довіряти їм - куплять тебе, тобі ж продадуть, ще раз куплять і знову продадуть, але у них часто буває дифіцит.
-Чуєш, каченятко, дивись, якщо щось піде не так біжимо - ти наліво, я направо, запам'ятав? Не переплутай!
Ми зупинились на узбіччі і чекали поки буси під'їдуть ближче. Я поклав самокат і уважно дивився у вітрові вікна машин, намагаючись зрозуміти, чи це не підстава. Загалом я розраховував, в разі небезпеки чкурнути полями, сподіваючись що вони не кинуть машини без нагляду на довго.
Нарешті машини зупинились, з пасажирського місця передньої вийшов невисокий худорлявий хлопець, моїх років.
-Вітаю пане! Обмін, угоди, інформація, послуги? Ми представники торгівельного клану Сидоровича.
-Здоров був друже. Я Ігор.
-Петро. Пропозиція цікавить?
-Чуєш, Петро, а давай поторгуємось, тільки цей, давай від машин може відійдемо трохи, я, як бачиш, не один, нервую трохи. З вашими хлопцями вже торгував, але ж ти мене розумієш?
-Добре, зачекай хвилину. -Він підійшов до машини, щось сказав водієві, і витяг два розкладних стільця, вернувся до мене і простягнув руку вздовж дороги. -Прошу.
Авто заглушили двигуни, двері відкрились, але ніхто не виходив, тож ми відійшли метрів на десять від машин, Петро розклав стільці і поставив на відстані метра півтора чи два один від одного, сідаючи на один з них, він показав рукою на інший:
-Прошу, сідайте.
Традиція у них така - торгуватись сидячи, хто кого пересидить, хто кого перебурчить. Я зняв наплічника і сів навпроти нього, обличчям до машин, намагаючись показати який я став спокійний і розслаблений, хоча в середині відчував як стиснулась туга пружина. Зараз головне спокій, спокій та увага, слідкувати за його словами і за своїми. Необережне слово - і ми віддамо щойно набуті борги прямо на трасі.
-Пане Ігорю, вас цікавить щось особливе, або ми можемо запропонувати вам те що є в наявності?
-Пане Петро, наші смаки надто специфічні. -Я зробив паузу, але схоже він не зрозумів жарту. -Як ви бачите, я подорожую зараз з молодим козаком, що тільки опановує свій шлях в буремному світі...