Ніч яка місячна, зоряна, ясная, що ж ти ореш, наче тебе їдять? Таку музику я не замовляв. У мене сил нема очі розплющити, а ти ореш, як навіжений. Знову їсти хочеш, але чому вночі?
Я змусив себе сісти в ліжку, очі можна і потім відкрити. Я тихо вилаявся, потягнувся, взяв малого на руки. Що з тобою робити, пішли шукати качиний корм. Щоб таке вигадати тобі попоїсти, я шукав по полицях, розмірковуючи, чим замінити суху суміш. Передивився всі кухонні шафки. Нічого не знайшов, щоб можна було дати. М’ясні консерви — ні, кукурудза — жувати ще немає чим, я перебирав банки, склянки, дивився заспаними очима, а малий підганяв криком: швидше равлик, швидше!
Ні, так діла не буде, треба мозок вмикати. Ей, друже, ти вдома? Просинайся, ти дуже потрібен! Мозок неохоче відповів — молоко. Діти їдять молоко. Шукай груди або гідну заміну.
Ну, консервна банка ніколи не буде гідною заміною гідних грудей, але в мене є запас банок згущеного молока. Якщо розвести, то буде діло. Подивився у холодильнику — нема, треба йти на склад. Щоб якось відволікти каченятко, я сунув йому палець у рот, він завзято почав смоктати і чавкати. Я, розуміючи, що цей маневр надовго його не відволіче, підтюпцем побіг до складських кімнат. Там такого добра багато.
Поки я біг коридором потроху просинався. Світло переді мною спалахувало автоматично, а позаду гасло — зручна штука, але інколи створює відчуття нескінченності коридору. Склад — це моя окрема тема для гордості. Це частина технічних приміщень, технології військових. Автоматизація світла, температури, вологості, контроль комах та гризунів. А найкорисніше — опис, де що валяється. По екрану пальцем — тиць-тиць, пишемо “згущене” і він сам підказує — “згущене молоко, прохід 4, стелаж 8”. Бігом туди, взяв дві банки і знову бігом на кухню.
Ну добре, палець вже не працює, але зачекай, малий, ще дві хвилини. Я поставив одну банку молока в автоматичний відкривач, а сам взяв пусту пляшечку, помив та налив кип’яченої води з чайника. Незручно це все з малим на руках, треба в майбутньому якось наперед, чи знайти кілька пляшечок запасних. Додав трошки згущеного молока, закрив, добряче потрусив пляшечку, дав малому.
Він нарешті заспокоївся і почав їсти, а я сів на ліжко і замислився. Як тільки рука дозволить, треба йти шукати малому пляшечки, соски, підгузки, що вдягнути, запас їжі. Але це тиждень щонайменше, нічого, згущеного молока багато, протягнемо. Поки я розмірковував, що треба, де шукати, малий доїв. Посміхнувся, позіхнув і заснув. Я поклав його обережно на місце, подумав, що треба було б перевірити чи сухий він, але я був такий втомлений. Тож я знову ліг поруч і заснув.
Зранку я прокинувся не те щоб зовсім, але все ж таки трошки побитий, покусаний, спантеличений. Кинув око на малого — наче спить, і потрусив собі до вбиральні, на ранковий моціон. Рука страшенно боліла і суттєво розпухла — треба було вчора накласти пов'язку, але що вже зробиш. Поки приводив себе до тями, не давала спокою думка, що щось не так, щось я упустив.
Після душу я пішов у велику кімнату, треба було привести до ладу руку, і поміркувати що робити далі. В аптечній шафці знайшов еластичний бинт та мазь від синців та набряків, добряче намастив руку та наклав тугу пов'язку — так значно краще, менше болить, не заважає. Але що ж не так, щось дуже сильно не так, я ніяк не міг втямити, і це дуже турбувало.
Включив чайник, насипав в кухоль кави, цукру, подивився на відкриту банку згущеного молока, і тут думка — як блискавка — малий мовчить вже надто довго, мав би вже їсти вимагати. Я кинувся до нього — так і є, щось не так. Малий блідий, млявий, важко дихає і пузо роздуло. Тільки-но я до нього підійшов, як він заплакав, важко і протяжно дмухнув гузком. Я швидко зняв з нього імпровізований підгузок — пахло від нього страшенно, подивився — рідке, зелене, вонюче, гірше моїх шкарпеток після довгої вилазки.
Здається він неслабо отруївся, але ж чим, вчора все було добре, окрім згущеного молока нічого я йому не давав. Так, зараз головне — спокій, не наробити більшої біди. Що я бачу зараз — здуття, млявість, зневоднення, брудний. Тож діємо послідовно — я поніс його до ванної і там ретельно помив теплою водою, поклав пузом вниз на руку і пішов назад у велику кімнату. Малий захнюкав і знову протяжно дмухнув гузком, подумав і ще додав рідкого вмісту мені на руки. Каченятко, за що? Ми повернулись до ванної і помились уже разом.
Друга спроба повернутись до великої кімнати пройшла вже без рідких пригод. Я запакував малого в новий підгузок з рушника, поклав відпочити, а сам швидко помив пляшечку, обдав кип'ятком із чайника і набрав теплої води. Малий пив, дивився на мене, я на нього, і щось мені стало соромно. Він трохи попив і я знову взяв його на руки, погладив животика, він відгукнувся гузком і трошки заспокоївся.
Треба було діяти швидко, вочевидь не все що схоже на їжу, для нього їжа, експериментувати далі я боявся, хтозна як він відреагує на наступну спробу. Я сів за стіл, і записав в блокноті:
1. Не вбити малого.
2. За можливістю повернути втрачені на галявині запаси.
3. Знайти підручник "малюководство для чайників"
4. Знайти та організовувати запаси...