Вночі я прокинувся від поганого передчуття. Щось було дуже не так, як треба. Я повільно відкрив очі і роздивився навкруги, намагаючись не ворушитись. Навпроти хтось витріщався на нас великими жовтими очима і не ворушився. Власник очей не ворушився і не кліпав. Я теж. Деякий час ми дивились в очі одне одному, по спині стікав ліпкий холодний піт.
Врешті я не витримав і кліпнув перший. Власник очей не ворушився, і навіть не дихав. Я дуже повільно підняв руку до налобного ліхтарика і клацнув кнопку — він згас, але мав же ж ввімкнутись. Очі зникли. Я клацнув кнопку знову — очі з'явились. Дивно, щось не те. Я зняв ліхтарика — він ледь світив. Я повільно замінив акумулятор і знову ввімкнув ліхтарик, подивився на власника великих страшних жовтих очей: на мене дивився з легкою посмішкою мій велосипед. До мене повільно дійшло, що очі — то світловідбивачі на задньому колесі, які світились від ліхтарика, що ледь світив.
Від серця трохи відлягло. Дурний ти френо де педалес, не можна так з друзями. Я знову роздивився у фургончику — нікого і нічого окрім нас, але до ранку вже заснути я не зміг. До світанку я читав книжку з малюководства, з кожною сторінкою я розумів малого краще, але паніка щодо його потреб ставала все більше.
— Вибач, малий, але, здається, цей світ зараз тобі не підходить. Але ми щось вигадаємо, не сумуй. Орест? Ні?
На світанку я дочекався, поки малий прокинеться, провів йому планове технічне обслуговування, заправив повний бак сумішшю. Залишки приготував в дорогу, спакував з собою те, що залишив минулого разу, і ми вирушили до хати з мотоциклом. Якщо нам пощастить, то пощастить — ну, а якщо ні, то ні. Гадати цікаво, але не практично.
До мотоцикла ми дістались досить швидко, лише з однією короткою зупинкою, вже через мої потреби. Нарешті ми роздивились це чудо техніки древніх майстрів. Карбюраторний монстр, без електроніки — це просто свято. Тут ламатись майже нічому, було б пальне.
Швидкий огляд показав — підкачати колеса, залити бензин — в баку ще щось плескається, на око літрів п’ять—сім, і, можна пробувати.
Пошуки пального ми з малим вирішили почати з будівель неподалік, гаража я не побачив, але було кілька сарайчиків, і схоже там вже дуже давно нікого не було. В першому з сарайчиків було пусто. Сміття звалене, все поросло травою. Другий сарайчик виявився кориснішим — розкиданий інструмент, якісь запчастини, мотоблок. Мені здалось дуже дивним і підозрілим, що таке місце ніхто не знайшов до мене, але що дали, то бери.
Деякий час пошуків приніс нам запасне колесо, насос, дві пусті каністри, пляшку масла і сумніви.
— Чуєш, малий, нікому не кажи що зараз бачитимеш.
Я відкрив бак мотоблока, понюхав, поворушив — щось є. Швидко знайшов кусок шлангу, сунув в бак і сильно потягнув — набрав повного рота бензину, і кашляючи та спльовуючи сунув шланг в каністру. Ми набрали літрів п'ять чи шість. Я прикинув, що цей Буцефал візьме літрів шість на сто кілометрів, не менше, нам десь до двохсот кілометрів їхати, тобто треба літрів дванадцять—чотирнадцять в один бік. Разом з тим що в баку майже, але ще б трішки.
Я уважно роздивився полиці ще раз і побачив трьох літрову банку. Ото цікавинка була — закатана банка з жовтою прозорою рідиною. Це міг бути цікавий саморобний бартер, або ще щось корисне.
Ліктем — стук, потім грюк, пальцями вперся — кришка злетіла, і мені в носа вдарив запах бензину. Щаслива знахідка, але кому прийшло в голову закатати його в банку? Але дари долі не піддавай сумнівам — хапай і біжи.
За кілька хвилин бак був заправлений, масло долито. Ще кілька хвилин на колеса, накинув клему на акумулятор. Тирк-пирк — зуськи. Не заводиться. З такими давніми мотоциклами я діла не мав, тож почав роздивлятись уважно, так і є — пропустив важливі місця. Кран подачі палива, підсос, сподіваюсь він не підведе шляхом.
Кілька хвилин спроб завести не дали результату — намагається, але не підхоплює, тому я вирішив спробувати з розгону. Викотив мотоцикл на дорогу, включив другу передачу і помчав, розганяючи його. Врешті мотор підхопив — чихнув, кашлянув, але завівся.