Ми з малим мчали знайомою дорогою, я уявляв, що під нами не примхливий старий кінь, а новісінький чопер. Це суттєво міняло погляд на світ, на який я через це дивився пихато і зверхньо, як пан, що мандрує своїми землями. Спина, наскільки можливо, рівна, голова високо - я крутезний байкер, а не каченятко!
А ось і наш поворот, кілька кілометрів прямо заправка, але нам сьогодні туди не треба, ми плавно звернули праворуч і весело їхали ще хвилин з двадцять.
Але все колись закінчується, і пиха, і фантазії, і паливо. Наш залізний кінь чхнув натужно, і далі покотився вже тихо, повільно зупиняючись. Ну, він і так проїхав значно більше, ніж я очікував, заощадивши нам купу часу, тож дякую і за це. За кілька хвилин наш кінь був остаточно мертвий і треба було чимчикувати далі пішки.
Я зліз з мотоцикла, поставив його на підніжку, похлопав по сидушці на прощання:
-Бувай, друже, може ще зустрінемось!
Недочопер нічого не відповів, і ми з малим рушили далі.
Йти не ближній світ, тому треба було поспішати. Каченятко спокійно спав, але до годування залишалось менше години, треба було знову шукати спокійне місце, але поки що я не бачив місце, яке б нас влаштувало. Ми йшли швидким спокійним кроком зберігаючи сили, я пильнував по боках, посадка вздовж дороги була рідкою, майже без хащів, тому видно було далеко.
За півгодини руху, мою увагу привернула дивна зграя ворон серед поля, зліва від мене, але нічого небезпечного я не побачив. Вони то злітали, то сідали на землю, потрошки наближаючись до дороги. Що вони там вполювали мені видно не було, але така дивна поведінка мене лякала і я трохи прискорився.
Місця перепочити та погодувати малого я так і не побачив, тому вирішив годувати на ходу, і, коли каченятко прокинувся, сунув йому пляшечку не зупиняючись. Ворони наближались до дороги, але я так і не бачив через що вони зібрались.
Поки я йшов, мені подумалось, що з такими стресами як зараз, в цьому світі всі б мали бути вже сивими, але ні - навіть руді траплялись, не те що русяві.
-Чуєш, каченятко, а скажи, у твоєї мами волосся довге при довге, їй красиво було б з сивим? Я думаю так. Це було б анімешно. Вона була б як зла відьма, вона в тебе не відьма? Що ти кажеш? А, зрозумів. До-речі, ти часом не придумав собі ім'я? Може Микола? Ні? Добре.
Я знову теревенив від нервів, малий слухав уважно, як раптом шлях нам перекрила колона мурах. Стрій шириною метрів три, крупних чорних індиферентних нахаб. На обидва боки колона шурує на скільки видно, святі каченята, чому б не іти вздовж дороги їм. Трясця.
Доведеться чекати поки пройдуть, пригати з малим ризиковано - якщо не дострибнем, за хвилину від нас залишаться тільки сувеніри. Але ж ворони.
-Та якого дятла? Байстрюки шестиногі, отудой парад собі влаштовуйте. - ремствував я, тикаючи пальцем вздовж посадки. Але їм, як завжди, було байдуже.
Я стояв в розпачі, не знаючи що робити і дивився то на мурах, то на ворон. Ворони лякали більше, але й мурахи спокою не додавали. Я відійшов трохи від колони мурах, сів навпочіпки, щоб не стовбичити, і роздивлявся куди чкурнути, якщо ворони вирішать що ми їм цікаві.
За десять хвилин спостереження я затвердився в думці, що ворони зійшли з глузду, бо в їх переміщенні я не побачив ані сенсу, ані логіки, і це було вже гірше, бо щоб зрозуміти що на думці у божевільних сеньйорів у фраках треба думати як божевільний сеньйор у фраці. А фраку у мене ніколи не було.
Все це було цікаво, але геть не зрозуміле. Я почав видивлятись, може десь знайдеться довгий дрючок, перестрибнути мурах, як з шестом, і побачив позад себе жердину, не досить рівну, але під три метри довжиною - те що треба! Тільки-но я підвівся піти взяти її, як вона почала сама до мене хутко рухатись. Та що ж за біда - то була довжелезна змія. Якось я не дуже люблю змій. Ба, навіть більше - зовсім не люблю.
Я відійшов з її шляху, здається змії ще дурнуватіші за фрачних. Так і є, вона самовпевнено залізла на колону мурах, яким це вкрай не сподобалось. Джихад! Мурахи миттєво накинулись на змію, звільнивши частину проходу. Я кліпнув очима, сковтнув, взяв розгін, і стрибнув з п'ятачка що звільнився. Приземлюючись, я трішки не дотягнув, і однією ногою наступив на мурах, швидко проскочив далі і одразу подивився, на взуття. Кілька мурах встигло вчепитись, але вони прийняли достойну смерть від моєї руки.