Ніч пройшла спокійно — годування, підгузок, сон, і так по колу до ранку в повільному ритмі. Ніхто нас не турбував, ми нікому не заважали, здається, в цьому містечку дуже ввічливі і чемні сусіди. Я добре відпочив і підвівся повний сил та енергії, звірився з годинником — ще години півтори до годування — чудово. Перевірив малого, здається, все добре, дихає — сопить, я молодець, поки пункт перший плану виконую.

Збігав до туалету, умив обличчя, заварив каву, зробив малому їсти. Сів з кавою і відкрив книгу, полистав, подивився зміст — якась дурня. Нічого з того, що мене цікавить і близько нема, навіть слів підтримки, «не панікуй» і близько нема. З тихим стогоном я підвівся і почимчикував до полиць з книгами про діточок, прилаштував каву на полиці і почав методично переглядати книги — анонс, зміст, вміст.

Все, що було перспективне, складав стопкою біля кави, те, що було, на мій погляд, або занадто складним, або некорисним — падало під ноги. Через півгодини шафка була пуста, і чималий стос потенційно корисного пішов на друге коло сортування. Ще через десять хвилин я почав третє коло сортування, і врешті у мене залишилось чотири книги: «Догляд за немовлям», «Ранній розвиток», «Довідник педіатра» та «Психологія дитини».

З книгами я повернувся до каченятка, і відкрив першу, знайшов по змісту розділ годування і на кілька хвилин забув навіщо. Фото та малюнки, що зображали грудне годування, пречудові, я подивився на малого:

— Давай домовимось, якщо знайдемо те, що тут намальовано, — вміст тобі, пакування — мені. Але де ми зараз таке знайдемо... — Я зітхнув і заглибився в читання: що можна запропонувати йому окрім молока.

Так, це не можна, це зовсім не можна, це зовсім-зовсім не можна, та що йому взагалі можна? А ось і про згущене молоко, цукор — небезпечно, зрозумів помилку. О! Через три—чотири місяці вже щось можна. Схоже, з кожним днем потреба збільшується, цього ще не вистачало, святі каченята!

— кхе-кхе, як там тебе, де сніданок!?

Я поклав малого на коліна, сунув йому пляшечку і продовжив швидко читати. Там було багато цікавого, але перелік дозволеного досить обмежений, і перелік побічних реакцій. Зокрема коліки, здуття, зригування, пронос. Ну не те щоб я думав, що буде легше, але щоб так складно, і це тільки початок.

Я прикинув швидко, зараз він їсть приблизно триста грам за три дні, потім більше, я загинав пальці, бурмотів під ніс, врешті у мене вийшло, що на наступні чотири місяці йому буде потрібно від дванадцяти до п'ятнадцяти кілограм суміші. Може, більше. Халепа. Хай там як погано, але малий поїв, і треба збиратись на пошуки, тим більше, що наявна суміш закінчується.

— Ну що, каченятко, все погано, але краще, ніж було, тепер у нас є довідник із практичного каченятоводства, а це значить, що якось владнаємо. Пішли чи що?

Я перевдягнув малого, зробив йому їжі з собою, сховав книжки в наплічник, розібрав гніздечко і невдовзі ми були готові рушати. Обережний погляд у вікно — пусті на місці, товчуться під дверима, схоже, більше небезпек нема. Я обережно і повільно відчинив двері й відступив за стінку, чекаючи реакції пустих. Один з них повільно пройшов всередину, решта стояли без руху, і я вирішив, що можна ризикнути, тому повільно, затамувавши подих,  пройшов повз них.

 На вулиці більше нікого не було, я повільно видохнув:

— Ну що, каченятко, здається тихо, рушаймо далі, ти часом не Тарас?